Спільнота негайно переходить до найбільш крайніх дій; висловлена підозра перетворюється у неї зразу ж на беззаперечну істину, зародок антипатії – на дику ненависть.

Таке саме наближення усіх емоційних спонукань до крайності, до безмежності властиве афективності дитини; воно повторюється в житті сновидіння, де, завдяки панівному у несвідомому ізолюванні окремих емоційних імпульсів, легка досада вдень проявляється як побажання смерті для винної особи, а натяк на якусь спокусу перетворюється на причину злочинної дії, відображеної у сновидінні. Д-р Ґанс Закс зробив чудове зауваження з цього приводу: «Те, що сновидіння повідомило нам про наші взаємостосунки зі справжньою дійсністю, те ми потім знаходимо у свідомості, і нас не повинно дивувати, якщо ми знайдемо чудовисько, побачене нами під збільшувальним склом аналізу, у вигляді інфузорії» (див. «Тлумачення сновидінь»).

Схильна сама до всього крайнього, спільнота збуджується лише через надмірні подразники. Той, хто хоче впливати на неї, не потребує жодної логічної оцінки своїх аргументів; він повинен малювати найяскравіші картини, перебільшувати й повторювати все одне й те саме.

Оскільки спільнота не сумнівається в істинності або хибності своїх аргументів і має разом із цим усвідомлення своєї сили, то вона так само нетерпима, як і довірлива до авторитету. Вона поважає силу й мало піддається на вплив доброти, що є для неї всього лиш певного роду слабкістю. Вона вимагає від своїх героїв сили й навіть насильства. Вона хоче, щоб нею володіли, щоб її гнітили. Вона хоче боятися свого володаря. Маючи надзвичайно консервативну основу, вона відчуває глибоку відразу до всіляких нововведень і успіхів – і безмежне благоговіння перед традицією.

Щоб мати правильне судження про моральність натовпу, треба мати на увазі, що за сукупності індивідів, з яких складається натовп, відпадають всі індивідуальні сповільнювачі; й усі жорстокі, грубі, руйнівні інстинкти, що дрімали в людині як пережиток первісних часів, пробуджуються заради вільного задоволення потягів. Але спільноти здатні під впливом навіювання й на вчинки вищого ґатунку: зречення, відданість ідеалу, безкорисливість. Тоді як у індивіда особиста вигода є дуже сильною, майже єдиною рушійною силою, у натовпу вона дуже зрідка виходить на перший план. Можна казати про облагороджуючий вплив спільноти на індивіда.

Тоді як інтелектуальна діяльність спільноти завжди далеко відстає від інтелектуальної діяльності індивіда, її поведінка в етичному розумінні може: або значно переважати поведінку індивіда, або далеко відставати від неї.

Деякі інші риси характеристики, котру дав Лебон, висвітлюють правильність ототожнення масової свідомості зі свідомістю первісних людей. У натовпі можуть існувати й жити поруч одна з одною найсуперечливіші ідеї без того, щоб з їх логічної неузгодженості народжувався конфлікт. Але те ж саме відбувається й у несвідомому духовному житті окремих людей, дітей і невротиків, як це вже було давно доведено психоаналізом.

У маленької дитини існують, наприклад, протягом дуже тривалого часу амбівалентні налаштування почувань до найближчої особи без того, щоб одна з них заважала прояву іншої, протилежної до неї. Якщо справа наближається, нарешті, до конфлікту між обома налаштуваннями, то він вирішується таким чином, що дитина змінює об’єкт, переводячи одне з амбівалентних почувань на об’єкт заміщення. З історії розвитку неврозу у дорослого можна також дізнатися, що пригнічене почування часто продовжує існувати протягом тривалого часу у несвідомих чи навіть свідомих фантазіях, зміст яких, зрозуміло, прямо протилежний панівному прагненню, без того, щоб з цієї протилежності народився протест «Я» проти того, що воно відкидає. Фантазія протягом якогось часу припустима, поки раптом – зазвичай внаслідок підвищення афективного стану – не народжується конфлікт між нею і «Я» з усіма наслідками, що беруться звідси.