Криза, викликана «Філософськими листами», остаточно поставила Вольтера у ряд підозрілих письменників. Книговидавець Жор випускає у світ книгу, яка вже була надрукована кілька місяців тому (квітень 1734 р.). Спалахує величезний скандал. 19 червня 1734 року за вироком суду кат спалює «англійські листи», вироблений ордер на арешт автора книги. Вольтер вирішує покинути Париж. Він переховується у замку Сірей, який належить сім’ї дю Шатле, у провінції Шампань. Коли небезпека минула, Вольтер міг би повернутися до Парижа, однак не вважає більше столицю надійним для себе місцем. навіть у Сіреї кардинал де Флері не перестає стежити за ним. Вольтер вживає особливих заходів перестороги після появи невеличкої поеми відверто епікурейського настрою, яка у листопаді 1736 року розійшлася в рукописному вигляді. Перебувши декілька тижнів у Голландії, письменник повертається у Сірей, де життя спокійне, відвідувачів небагато, а головне – є всі сприятливі умови для праці. натхнений панею дю Шатле, Вольтер береться за наукову роботу. тут він пише «трактат про метафізику», «Про елементи філософії ньютона для загального користування». там же розпочинає працю над першою частиною «Століття Людовіка XIV» (робота займе майже тридцять років) та універсальною історією, відомою під назвою «Есей про звичаї та дух нації», остаточний текст якої видруковує 1769 року. Пані дю Шатле займається численними фізичними дослідженнями, перекладає і коментує «Байку про бджіл», складає дуже критичне коментування Біблії, рукопис якого дійшов до наших часів. У Сіреї, зокрема завдяки своїй подрузі, Вольтер досягає тієї енциклопедичної культури, яку невдовзі використає для своєї активної діяльності. а ще для розваги пише «орлеанську діву» і робить начерки декількох трагедій.

Вплив пані дю Шатле на Вольтера був дуже великий. То була справжня жінка-науковець, наполеглива, енергійна і розсудлива. Вона зуміла відвернути Вольтера від легковажної поезії і спрямувати його до серйозної роботи. Ця жінка також стримувала його від друкування небезпечних творів. А він був невгамовний у своїй сатирі – майже всі його твори, навіть його трагедії, містять гострі шпильки, спрямовані проти його ворогів. Якщо, скажімо, Буало нападав на літературні твори або на якісь вади взагалі, то Вольтер дуже швидко переходив від загальних ідей на особисті і його сатира ставала особистою полемікою.

До того ж часу належить його поема «Промови про Людину» (1734–1738), яка разом з іншими філософськими поемами пізніших років («Поема про лихо в Лісабоні», «Поема про природний закон» та ін…) мала задовольнити великі амбіції. Вольтера стати поетом-філософом, таким собі сучасним Лукрецієм. У семи промовах про людину Вольтер обґрунтовував рівність становища, свободу людини, а отже, право людини будувати своє щастя, а також висловлював деякі моральні засади – про заздрість як найбільшу перепону для щастя і поміркованість у всьому як запоруку для щастя. Цікаво звучали й інші сентенції письменника-філософа, приміром такі: «задоволення – це промисел. Божий; досконале щастя не може бути долею людини у цьому світі; благочинність полягає в тому, що ти робиш добро собі подібним».

Своєрідне затворницьке життя закінчується 8 травня 1739 року Вольтер із панею дю Шатле вирушає до Брюсселя. Наступні десять років минають у постійних мандрівках між Бельгією, Парижем та Сіреєм. Вольтер надалі залишається під підозрою; однак час від часу відвідує Париж і в 1746 році навіть стає членом Французької академії. Арештоване видання перших розділів «Століття Людовіка XIV» (1739), в яких автор розповідає про політичну та воєнну історію Франції з 1643-го до 1715 року; трагедія «Магомет» («Фанатизм, або Пророк Магомет»), вершина вольтерівського просвітницького класицизму, заборонена після третьої вистави (1742); у цій трагедії «Вольтер засуджував не філософські чи моральні засади мусульманства, не будь-яку релігію, а сліпе виконання її засад з користолюбною особистою метою».